Головна » 2014 » Серпень » 22 » "Добровольці є запорукою перемоги у цій війні…"
08:33
"Добровольці є запорукою перемоги у цій війні…"
Львів'янин, кандидат наук – про Зеленопілля, некоординованість рішень і становище армії

Минулого тижня вдалося зустрітися у Львові з бійцем 24 Залізної механізованої бригади, свободівцем Романом МАЦОЮ – він саме приїхав у відпустку. Пан Роман – інженер-конструктор військового обладнання, кандидат наук, працює на Львівському заводі "ЛОРТА" (Львівське об'єднання радіотехнічної апаратури), здійснює інженерний супровід.

– Сам я, правду кажучи, не мав наміру іти на війну, – каже Роман Маца. – Мене призвали 19 травня, і це було для мене несподіванкою. Ввечері принесли повістку, а наступного дня треба вже було бути у військкоматі. У п'ятницю пройшов медкомісію, а в понеділок мені сказали приходити з речами. Мама дуже не хотіла відпускати… Мав лишень суботу й неділю зібрати речі, піти на роботу, сказати, що мене забирають – саме тоді був у відпусті.

У Яворові були ми два тижні. Потім стільки ж – на полігоні в Новомосковську, то Дніпропетровська область, далі й донедавна був на сході – кілька днів тому лишень повернувся. Мені дали відпустки два тижні, тож незабаром знову маю бути в Яворові. Нашу техніку ми залишили в Чугуєві Харківської області – чи вона там залишиться і ми до неї повернемося, чи її кудись перемістять – невідомо. Мали би її поповнити, як і особовий склад.

У складі 24 бригади у 5 роті ми спочатку охороняли блокпост Донецьк-Маріуполь – орієнтовно три тижні. Саме в той час люди з Донецька виїжджали, вивозили дітей, речі на причепах. Ті люди здебільшого позитивно до нас ставилося. Дехто дякував, що ми прийшли їх захищати, питали, коли ми вже Донецьк будемо звільняти.

І по селах з нами люди ділилися, чим могли. В Зеленопіллі воду давали, пасічник місцевий нам мед приносив. На той час, коли я туди потрапив, Зеленопілля вже було розбомблене. Я побачив там ту страшну картину – погоріла техніка, майно. Тиждень був у селі Довжанське – ми там прикривали прикордонників, які не мали відповідного озброєння для захисту. А наша рота мала танки, артилерію. Врешті, нам дали все потрібне – і одяг, і бронежилет. Ми перевіряли той бронежилет – автомат витримує, але скільки там від нього захисту – пластина спереду і така ж на спині – 20 на 20 сантиметрів. Все решта відкрите. Хіба серце й захищає.

– А у ворога потужніше озброєння?

– Стріляють з Росії – ми їх не бачимо. Вони стріляють з мінометів – в нас теж є міномети. Стріляють з гармат – в нас також є гармати. І з "Градами" те саме. От хіба безпілотники літають і фотографують нас увесь час – в нас не бачив щоб такі були.

В цій війні, з того, що бачив, - ми здебільшого тримаємо оборону. Я, в усякому разі, не брав участі в наступальних операціях. У Довжанському тримали оборону, на блокпосту охороняли трасу, на Зеленопіллі теж тримали оборону. Коли нас бомблять – ховаємося в бункер чи в окоп.

– Вигляд маєте спокійний…

– Я старався не дивитися на поранених, на загиблих. Врешті, з моєї роти загинуло лишень два медики і є один поранений. Всі решта живі-здорові. А от один знайомий інженер з заводу "ЛОРТА" (був також призваний) уже не повернуся. Він якраз у Зеленопіллі і загинув…

Я переконаний – те, що сталося на Зеленопіллі, є помилкою керівництва. Бо техніка була розміщена одна біля одної – зробили фактично такий собі автопарк. Люди спали в наметах, а треба було робити бліндажі та окопи, щоб вони в них могли заховатися. Відповідно, коли почали бомбити, то куди не впаде бомба, то втрапить у машину, бо всі вони одна коло одної. Беззахисними були ті, котрі спали в наметах.

Ще от спонукає до роздумів – на початку серпня ми отримали наказ керівництва держави відвести війська з кордону. Так от, коли почули по радіо, що вже всі війська відведені, ми ще насправді там стояли. Лишень 3 серпня виїхали з Довжанського. Коли ж врешті вирушили звіди, сформували колони: наша бригада, 72, 79, прикордонники, і все оте знову йшло разом – як парад машин – велика ціль для ворога. А тим часом ніякого прикриття – вертольотів не було. Тому й обстрілювали нас, і засідка була. А відповіді ми дати не могли довгий час, бо навіть не розуміли, куди стріляти. Ніякої координації не було. Розвідка не спрацювала.

При тому всьому ми відходили якимись польовими дорогами, якимись хащами. Хоча, на мою думку, ліпше було б відходити широкою асфальтною дорогою – можна було той шлях здолати швидко, без менших втрат. А то ми верталися туди-сюди по кілька разів, не знали дороги, блудили – нас тим часом бомбили. Під час того всього безладу багато людей загинуло. Я, щоправда, не був свідком того, бо їхав на гусеничному БМП, а ті, хто їхав на колісній техніці, розказували, що було місце, де зібрали дуже багато техніки, звідки виїзд був тільки один. Коли почали бомбити, ті машини в закритому просторі почали рухатися, здійнялася пилюка, поранені падали, їх нікому було забирати в тому пилі… Тоді і в полон потрапило чимало людей. Керівництво ніяк не організувало відходу.

– Як самі солдати на все це реагують?

Та всім ясно, що армія розвалена. Дивуватися нема з чого. От навіть у нас у Львові є підприємства, що працювали на військово-промисловий комплекс. Такі як "Полярон" – його повністю зруйнували, і тепер хочуть остаточно розікрасти. Такий є НІРТІ (радіотехнічний інститут), він стільки військової техніки розробив, зокрема електроніку до танка "Оплот", до вертольотів, а в нього забрали всі приміщення і переселили на територію заводу "ЛОРТА". Та ще й зарплату робітникам заборгували були. І це тоді, коли вони масу військової електроніки розробляють.

Що ж до солдатів – як різні люди тут, так і там. По-різному поводяться. Одні йдуть свідомо на війну, інші не хочуть, не готові. А от були з Яворова хлопці – не захтіли, та й не поїхали. І ніхто нікого не тягнув. Коли ми вирушали на Зеленопілля – також не всі туди вирушили. Не знаю, щоправда, яка їхня доля тепер. Є по-всякому. Ті, хто добровольцями пішли, звісно, рвуться до бою. Їх, наскільки мені відомо, зараз є дуже багато. Якраз вони є запорукою перемоги, бо з багатьох мобілізованих не раз важко чогось сподіватися – люди з різних причин були неготові іти на війну…

 

 

 

 

 

 

 

 

Розмовляла Юлія ДЕМБОВСЬКА.
Газета ВО "Свобода".

Категорія: Новини львівщини | Переглядів: 263 | Додав: admin | Теги: терористи, Донбас, ато, новини, свобода, війна, Росія | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]