Головна » 2014 » Січень » 15 » Ірина Фаріон: Я йду в ЄС, щоб прищеплювати там інші цінності
17:20
Ірина Фаріон: Я йду в ЄС, щоб прищеплювати там інші цінності

Щоб потрапити в топ-новини, народному депутату від ВО "Свобода" Ірині Фаріон потрібно небагато – просто висловити свою думку з того чи іншого приводу. Як правило, ця думка доволі категорична, різка й часто викликає бурю емоцій у її опонентів.

При цьому, Фаріон не робить трагедії, що велика кількість людей не сприймає її радикальності в словах та судженнях, мовляв, усім не вгодиш – а "пристосовуватися" не її правилах. Більше того, критику у свій бік сприймає як підтвердження правильності свого шляху.

Спокійно реагує політик і на скандал, пов'язаний з її минулим: наприкінці минулої осені деякі ЗМІ оприлюднили архівні документи, що підтвердили членство нинішнього політика-націоналіста в КПРС. Однак ця історія не вплинула на активну політичну діяльність Фаріон – вона виступає як зі львівського, так і з київського Євромайдану.

"До мене на Майдані в Києві підійшла жінка з словами: "Перекажіть тим критиканам – хай прочитають байку "Орли і кури" Крилова!" – ще перед початком нашого інтерв'ю описує реакцію людей на скандал з КПРС Фаріон, яку в народі обізвали "орлицею" за відповідь журналістам, які намагалися взяти коментарі з приводу комуністичного минулого: "Орлиця не звітує перед гієнами".

Більше того, політик упевнено нагадала, що після історії з дитсадком, коли бурю негативних відгуків отримала історія, як тоді ще депутат облради вчила дітей правильно називати української свої імена, отримала переконливу перемогу у львівському мажоритарному окрузі на виборах до Верховної Ради – 68% голосів.

Наша розмова розпочалася не з останніх скандалів, де фігурувало ім'я Фаріон, а з несподіваної тези про помилковість ідентифікації українців як європейців.

Так, перед початком запису свободівка зауважила, що сьогодні обов'язково повинна встигнути в бібліотеку, де працює над своєю докторською дисертацією "Суспільний статус руської мови в 14-17 столітті: мовна свідомість, мовна дійсність і мовна перспектива".

ЇЇ ВЕЛИЧНІСТЬ ЄВРОПА ПРАВІШАТИМЕ, ЗОКРЕМА, ПІД НАШИМ ВПЛИВОМ

– У моїй праці є віднайдення причин нашого сьогоднішнього плебейства. Воно закорінене у глибокому минулому, зокрема у 14-17 століттях. Коли інші народи будували національні держави, ми не могли вийти із загального поняття слов’янства.

Коли поляк називав себе поляком, чех чехом, то русин називав себе слов’янином. Звідти і виросла концепція московського слов’янофільства і звідси сьогоднішні євроазійські союзи.

Нас постійно переслідує родове визначення українців: то вони слов’яни, то європейці, то вони живуть в якомусь культурному-історичному ареалі спільнот. Замість того, щоб стверджувати: я – індивідуаліст, я – яскравий, я – неповторний! Ні, він весь час під когось пристосовується, йому весь час треба в якісь спілки.

Як казав Сальвадор Далі, єдина філософія, яка врятує цей світ, – це філософія індивідуалізму.

– З ваших думок випливає, що Україні потрібен нейтралітет, а не ЄС? Ваша мета перебування на Майдані – це не вступ України в ЄС, зокрема?

– Моя мета перебування на Майдані – це побудова національної української держави. Моя мета – це Януковича спустити у вигрібну яму, це повна зміна системи влади в Україні. І коли Україна стане самодостатньою національною державою, жодна спілка їй не буде загрожувати.

– Так потрібно Україні і ЄС чи ні?

– Досить подивитися на географічну карту, щоб зрозуміти, що Україна – серцевина Центрально-Східної Європи. То які можуть бути проблеми з інтегруванням, якщо Україна інтегрована географічно і ментально споконвіку.

Україна завжди належала до європейського контексту і про це свідчить 14-17 століття. Спочатку це Литовське князівство, потім Люблінська унія, потім Берестейська унія. Інша річ, що в ті часи Україна не була окремим політичним суб’єктом.

– Вас як націоналістку та індивідуалістку не лякають в ЄС процеси глобалізації та домінування лібералізму?

– Мене взагалі нічого не лякає, крім моєї внутрішньої слабкості. Мене цікавлять мої цінності і мій політичний інтерес. Я маю інтерес влитися в цю спілку з різних мотивів. Найважливіший із них – зійти з московської орбіти.

Також я йду туди, щоб прищеплювати інші цінності – націєцентричні. Я не відступлюся від ідеології націоналізму на жоден крок. І її величність Європа правішатиме, зокрема, під нашим впливом. Я хочу нагадати європейським країнам, що вони відбулися як самостійні держави, починаючи з 16-го століття, передусім як національні держави.

Тому Польщі сьогодні нічого не загрожує – ні польській культурі, ні польській мові. Угорщині нічого не загрожує – ні угорській мові, ні угорській культурі і так далі.

То чому мені не мати справи з тими народами, які сильні і самодостатні. Я хочу, щоб мій народ був таким сильним, як поляки, щоб наші люди кожного ранку від Ужгорода до Луганська казали "Я українець", як кажуть поляки "Єстем поляк".

– Чи є якісь особливості в ЄС, які, на вашу думку, українцям запозичувати в жодному разі не слід?

– Мене жахають їхні порожні церкви. Без Бога – ні до порога. Знищення Бога в собі і знищення Бога в ритуалі дає результат: за це країни платять своєю аморальністю, деградуванням, лицемірством, фальшем. Це все те, що мене стимулює прийти до них і говорити про свої пріоритети.

– Водночас, окремі європейські політики лякаються "Свободи" і не певна, що захочуть слухати. Так, дехто асоціює "Свободу" з фашистами, нацистами, і, зокрема, смолоскипний марш наводять як доказ. Мовляв, ходити зі смолоскипами – це методи європейських праворадикалів початку 20-го століття. В Україні ж такої традиції не було.

Чому настільки принциповим для "Свободи" було цього року пройтися із смолоскипами, в той час як колеги з Євромайдану критикували ці наміри. Мовляв, це негативна картинка і для Кремля і для Європи?

– Незнання породжує страх і домисли. Маємо навзаєм навчатися, аби більше зрозуміти один одного, а не чіпати безглузді ярлики. Щодо смолоскипної ходи, то проводили її вже у восьмий раз. Абсурдно це асоціювати з усякими хворими "ізмами". Так і олімпійський вогонь треба заборонити.

Думаю, тут річ в іншому: тупа заздрість недоброзичливців, що щороку більшає прихильників такого красивого і містичного способу вшанування Провідника.

Цьогорічна тріумфальна хода лише підтвердила це: у Києві було близько 20 тисяч осіб, хода відбулася у багатьох містах Сходу та Центру. Зрештою, вогонь це символ очищення. Отож кричать найбільше ті, що брудні і розхитані зсередини.

ВОНИ КРИЧАТЬ – БЕЗ ПРАПОРІВ! ТАК, БО У НИХ НЕМАЄ КОМУ ТОЙ ПРАПОР ПОТРИМАТИ

– Дискурс щодо смолоскипної ходи – це були лиш "квіточки". Розлютило частину євромайданівців ваші висловлювання щодо "неполітичного Майдану", що існував до 1-го грудня. Мовляв, це технологія влади.

– Протиставити громадськість опозиційним політкам – ось технологія влади. Поділяй і володарюй. Читайте гасла від Медведчука: влада належить тобі, а не політикам (гасло на біг-бордах "Українського вибору", контрольованого Віктором Медведчуком – авт). Владі нічого іншого не залишається як нейтралізувати опозиційних політиків.

У Верховній раді не громадські організації будуть діяти, а саме політики, яких обрав народ і які є представниками саме цього народу, громади. Неможливо творити політику без політиків, як лікувати тяжко хворих без лікарів. Тому все це словоблудство, розраховане на незрілість та інфантильність.

Дивно, що правда може викликати образу. Навпаки, правда визволяє, хоч яка вона гірка і колюча.

– Але залежно якими словами цю правду сказати. Через ваші різкі висловлювання і виникають образи. У своїх заявах ви можете назвати ідеологічних опонентів "ліліпутами", "холуями", "плебеями" та "гнилими ліберастами".

– Часом до мене підходять люди і кажуть, щоб я була трохи м’якше. На що я відповідаю: у вас є діти? То скажіть їм, щоб були м’якші. Що вийде? А мене мама зробила такою. І за це їй дякую.

– Одразу після створення нового руху "Майдан" ви також гостро висловилися про громадські організації, які намагалися зробити цей рух більш громадським, ніж політичним. Мовляв, спроби впливу на формування руху з боку "містечкових псевдо організацій" – це також технологія влади. Чому така категоричність в бік громадських організацій?

– Бо частину з них створює саме влада, щоб нейтралізувати опозиційних політиків. Я визнаю таку громадську організацію як, наприклад, "Просвіта", бо їй понад 140 років, і вона базувалася на національній ідеї. Мене не обходить жодна ГО, якщо вона не має за першорядне завдання втілення в життя національної ідеї.

В Україні тисячі ГО, але чи може пересічна людина на пальцях однієї руки назвати хоча б три та ще й перелічити державницькі здобутки тих ГО?

Тому я вважаю, що проголошення руху ГО "Майдан" – це відповідь всім тим, хто хоче заробити собі політичний капітал на Майдані, називаючи це громадськими організаціям, а насправді має завдання стати політиком.

Леся Українка називала таких хитроблудів "політичними партизанами". Вони кричать – без прапорів! Так, бо у них немає кому той прапор потримати. Структури і кількісного членства як кіт наплакав. Яку ідеологію вони представляють? Вони взагалі її мають? Ні, тому бавляться в громадські рухи.

– Але саме громадські активісти розпочинали Євромайдан, тому їх і обурює спроба політиків монополізувати рух.

– 21-го листопада в одинадцятій вечора після Київської Опери, де була вистава, присвячена Голодомору, депутати "Свободи" прийшли на Майдан. Там я зустріла багатьох людей: це і актори театру Франка, і Антона Мухарського та з десяток незнайомих.

Може, ми ще почнемо сперечатися, хто кого і коли зачав? Власне, у цьому, на жаль, і вся дитинячість процесу. Проте ми уже виросли. Про це свідчить незнищенний Майдан.

– Тобто, на ваше переконання, "Майдан" має бути більш політичним, ніж громадським. А що робити людям, кому жоден з трьох опозиційний лідерів і їхні політичні сили не імпонують?

– Ще такий ся не вродив, аби всім догодив. Якщо комусь жоден із лідерів не імпонує, то хай сам стає лідером і веде людей за собою. Політика – це не сфера, де оперують критеріями "подобається-не подобається, імпонує-не імпонує". Політика – це спосіб утвердження колективної системи цінностей.

Протягом всього часу Євромайдану я спостерігала, як люди переміщуються по Хрещатику залежно від того, хто виступає зі сцени. І мій висновок – люди на Майдан спеціально приходили на сьому годину, бо знали, що зі сцени будуть виступати лідери опозиції, вони хочуть послухати провідних політиків, в першу чергу. І я також чекаю, передусім, на їхні виступи, а ще декількох цікавих для мене депутатів чи митців.

МИ НА МАСАКРУ ЛЮДЕЙ НЕ ПОВЕДЕМО

– Дехто приходить послухати, а дехто все чекає, коли нарешті політики закличуть до радикальніших дій. Особливо чекали радикальних дій від "Свободи".

– Одне з головних завдань влади зараз – нейтралізувати "Свободу". Всі розраховували, що "Свобода" "рване", і тоді її швиденько закриють і по тюрмах порозпихають. А "Свобода" непередбачувана, вона діє за принципом Мак’явеллі – є і левом, і лисом, тобто знає, як, коли і що. Ми на масакру людей не поведемо, тому що відповідаємо за кожне людське життя. І владу це дуже спантеличило.

До речі, радикальний Степан Бандера казав, що всі революції творяться винятково в площині духовності і культури, тобто не штука в писок заїхати виродку якомусь, не штука випустити автоматну чергу, а штука отримати потрібний результат.

– При цьому, вас вважають експресивним і радикальним політиком. Якщо був би штурм, ви б не бігли першою?

– Це зі сфери якбитології. Якщо хтось вважає, що буде кров – то буде перемога, то, на жаль, у цьому нема жодної логіки. Хіба форма безсилля сили. Виграє витриваліший, послідовніший, невідступний у принципах. Агресія відкриє скриньку Пандори. Влада тільки і чекає від нас цього, щоб показати, що ми фашисти. Не дочекаються, слабосилі.

Зараз триває психологічна війна і виграє стійкіший. Можливо, якби я була ззовні процесу, теж була б радикальніша. Але я в середині і знаю, які готуються проти нас провокації.

– А чи є сенс Майдану стояти далі в такій формі? Частина з його учасників каже, що тепер найбільша проблема Майдану – красиво піти.

– Саме цього хоче влада. Отже, завдання Майдану – жити.

Ніхто не знає, скільки треба буде стояти. Хто каже, що треба піти, просто психологічно не витримує. УПА двадцять років в лісах воювала. Так, не дуже приємно спати в наметі чи Київраді, але ніхто поки не стріляє, як було тоді.

ІСТОРІЯ З КПРС – ЦЕ НІБИ МЕНЕ ЗА НІЖКУ ХТОСЬ НАМАГАВСЯ ВКУСИТИ

– Перед самим початком Євромайдану розгорнувся скандал через оприлюднення документу, що підтверджує ваше членство в КПРС. Спочатку ви заперечували факт свого перебування серед комуністів, і це лише посилило критику у ваш бік.

– Бо ця крапля правди була подана в морі брехні, тому я сказала, що ніколи не була тим, за кого мене видають. Чому не суджуся за брехню? З ким судитися? Зі штатними провокаторами?

– Але факт є фактом, ви ж були в КПРС…

– У 88-му вступила, у 89-му вийшла. Вступала з мотивацією – наукова діяльність. Але я ніколи не служила комуністичній ідеології. У моїй науковій діяльності за 20 років не знайдуть жодної статті, жодної монографії, жодного вислову, які б не працювали на українську національну ідею. Моя перша наукова стаття опублікована в 1991-му році, присвячена митрополиту Івану Огієнкові.

– Сучасні львівські комуністи кажуть, що ви з партії так і не вийшли, бо в архівах заяву про вихід вони не знайшли.

– Вони її і не знайдуть, я кинула квиток на стіл секретареві організації. А якщо хтось тому надає значення – значить це комусь потрібно. Потрібно медведчукам, Росії, всяким іншим гієнам, які живуть із цієї мертвячини.

– Однак частина журналістів сприйняла слово "гієни" в свій бік , бо про цей скандал написали чи не всі ЗМІ. Після чого низка журналістів зверталися до Тягнибока, щоб партія змусила вас вибачитися перед ними. Не шкодуєте про цей вислів?

– Я мала на увазі псевдожурналістів – шаріїв, шеляженків і чаленків.

– А якісь висновки для себе після цієї історії зробили? Можливо, бути більш стриманою у висловах?

– Загалом, у мене відчуття, ніби хтось мене за ніжку намагався вкусити, і не більше. А висновок один: бути собою і ніколи ні під до кого не пристосовуватися. Більше того, я дякую за цю бурю у склянці води. Це ЛИШЕ стимулює до роботи і підтверджує правильність мого шляху.

В АЗАРОВА ЗОВСІМ ІНША ЕТНІЧНА ОСНОВА

– Свою парламентську діяльність ви розпочали доволі яскраво – з наміру навчити Азарова української мови. Це бува щирий намір? Як вважаєте в Азарова взагалі є шанси її вивчити?

– Я, мабуть, сильно вжалила його. Проте він не просто жалить нашу націю, він її ненавидить. А тоді я говорила з ним як із хворим, а хворому завжди хочеться допомогти. Воно ж відчужене він цієї землі, він органічно не сприймає українства. Крім того, його генетична природа дуже далека від українства.

 – Ви доволі емоційна і активна на мітингах, але в парламенті не так часто виступаєте, ніж від вас очікували. Чому?

– Мені там часом некомфортно. Бувають відчуття, що ти декорація, на тлі якої розгортаються події, яких ти не можеш змінити. І ти гаснеш. Щойно вийдеш із стін парламенту і побачиш людей на вулиці, в крамниці, в кав’ярні, – оживаєш.

– До свого депутатського життя ви казали, що ментально вам Київ дуже чужий і вам дуже не хочеться залишати Львів. За рік часу вдалося полюбити іншу Україну?

– Так, він мені вже не чужий. Київ – це Україна, і тут дуже красиві люди, відкриті, світлі, щирі, теплі, в них дещо інша психологія.

Я полонена великою Україною. Полтавщина, Київщина, Черкащина – це Мекка українська. Коли на трасі читаю "Земля Богдана і Тараса", то відчуваю крила.

Це єдине, за що маю подякувати політиці: я відкрила для себе український народ. Я людина доволі замкнута та індивідуалістична і ніколи не уявляла, що цей народ такий великий, щирий і красивий. Я вчуся в нього цієї мудрості і на його тлі почуваю себе дуже маленькою.

НАЦІОНАЛІЗМ – ЦЕ ЗАКОНИ ПРИРОДИ

– Ви завжди були противником висунення єдиного кандидата в президенти. Водночас, частина опозиційно налаштованих виборців переконані, що три кандидати – це розсіювання голосів.

– Якщо в першому турі виставимо одну людину, то цю людину елементарно технічно зняти. Тому як можна ризикувати країною? Я розумію, що зараз будь-хто, тільки не Янукович. Але це і технічно треба продумати, а не тільки ідеологічно.

– Всі соціологічні опитування показують, що у випадку виходу Тягнибока і Януковича в другий тур, Янукович виграє. Це не ризик відтак висуватися Тягнибоку?

– Я не довіряю соціологічним опитуванням.

– Тобто ви вважаєте, що більшість українців готові сьогодні сприйняти націоналістичну ідеологію, щоб голосувати за Тягнибока в другому турі?

– Нагадаю, що в 2006-му році ми починали з 0,36% підтримки на парламентських виборах. І зовсім тим не переймалися, а просто вперто робили свою роботу. Зараз ми маємо 37 депутатів в парламенті. І це лише початок. Націоналізм – це передусім закони природи, яким слабка людина не йме віри. Бо слабка. То хай мужніє і сильнішає.

Мар’яна П’єцух,

www.pravda.com.ua

Категорія: Українські новини | Переглядів: 341 | Додав: admin | Теги: уп, Ірина Фаріон, Во Свобода | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]