Головна » 2014 » Листопад » 30 » Ірина Фаріон: "Самі собі чужі"
09:28
Ірина Фаріон: "Самі собі чужі"
Ірина ФаріонУ чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тілько
На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля
.

Тарас Шевченко

Не повстала країна, коли їй плюнули у душу, ухваливши путінський закон "Про засади державної мовної політики" від 3 липня 2012 року № 5029–VI. Тому 30 листопада 2013 року януковичівські колонізатори били вже по головах. Після цього повстали – і знову згасли, не показавши високої національної самосвідомости оборонити основну духовну опору та ідентичність – МОВУ, бо знову проголосували за тих, яким ця мова деінде – і вони, староновообранці, потребують "спеціяльного" статусу для мови окупанта – російської. Та ще й зумисне розповзлась плямою течія рускоязичних патріотів не інакше як "патріотичної русифікації". Ніжно рекомендую: вивчіть мову країни, хліб якої їсте. Ваші безглузді аргументи – ваша духовно-культурна поразка. З цього можна писати класичні підручники з "оплебеяння" так званої політичної еліти і не тільки.

Саме, очевидно, до цієї касти адресовані нещодавні слова однотурового президента і горе-головнокомандувача (за час перемир'я понад тисяча вбитих москалотою) про потребу залучення чужинців на роботу до "українського" уряду. Це означає плюнути в лице народові відкрито та ще й з пафосом під оплески очманілих староновообраних депутатів. Це не що інше як публічне президентське зізнання у неспроможності власного народу керувати країною або ж свідомий і спланований недопуск цього багатостраждального народу до найвищої управлінської ланки. Так діяли всі окупаційні режими: не допускати етнічних українців до керівництва державою, бо ж вона, зрозуміло, не їхня. Сьогодні вже відомо, що до рекрутування іноземців для роботи в Кабміні візьметься російська компанія: http://dt.ua/.../poshukom-inozemciv-dlya-roboti-v-kabmini.

Бо на душу мою встали

Сильнії чужії,

Не зрять Бога над собою,

Не знають, що діють (Тарас Шевченко "Давидові псалми").

Пропоную зазирнути у знакові юридичні пам'ятки нашої історії, яку творили не плебеї та манкурти, а державники. Вони залишили нам основний заповіт: "ні" чужій мові і "ні" чужинцям в уряді. Може, отямитеся, "славних прадідів великих правнуки погані"?

У Статуті Великого князівства Литовського 1529 року зазначено: "Також зобов'язуємося і обіцяємо, що у наших землях того Великого князівства ні ми, ні наші нащадки нікому з чужинців не будемо давати у власність і в держання земель, замків, міст і будь-яких звань і чинів, але тільки місцевим уродженцям тих земель названого вище нашого Великого князівства" [Ст. 1529, с. 78, 223].

Другий Статут 1566 року дублює цей стратегічно важливий у мовно-етнічному і політичному плані припис (арт. 9-й, розд. III), який спеціяльно цитую тодішньою руською (українською) мовою: "Иж достоенств врядов в дедицтво чужоземцом давано быти не маеть", відповідно до якого ні ґрунтів, ні посад іноземець не має права отримати: "Але на достоенства и всякий вряд духовный и свецкий не маеть быти обиран, ани от нас, Господаря, ставлен, толко здавна продков своих уроженец Великого Князства Литовского Литвин и Русин". У разі порушення цього припису людина чужого народу втратила б свою маєтність на користь Великого князя Литовського [Ст. 1566, с. 76, 281].

Новими у Статуті 1588 року є розділи з мовно формалізованими статтями "О возном, которого по латине зовуть енерал" (арт. 104-й) і "О установенью через воевод, старост судовых, врядников их судовых кгродских и о довоженью з ними справедливости" (арт. 37-й). У першій із них ідеться про запроваджену у кожному воєводстві та повіті посаду возного (чи єнерала) як судового виконавця з обов'язковими двома умовами: знанням руської мови та бути уродженцем ВКЛ, осілому в цьому повіті: "…уставуем, иж в кождом воеводстве и повете […] один возный установлен быти маеть, таковый, которого латиньским езыком зовуть енерал. А таковый вряд в том воеводстве и повете оселому родичю Великого князьства, писмо руское умеючому, за прычиною и ознайменьем о нем нам, Господару, от воевод, старост судовых и шляхты, обывателев тых поветов, откуль тот будеть" [Ст. 1588, кн. 1, т. III, с. 510].

Показове значення мала конституція, затверджена польським королем на сеймі 1607 р.: "Задля забезпечення грецької релігії, що здавна користується своїми правами, ми постановляємо: ніяких урядів і церковних маєтностей не будемо давати нікому на іншому праві, як лише згідно з духом їх інституцій і за звичаєм і правом, підтвердженими нашими попередниками, себто шляхтичами руського роду та чистої грецької віри, не порушуючи нічим правної волі їх совісті, і не нехтуючи ні в чому Служби Божої за давнім звичаєм…Братствам церковним грецької віри ми підтверджуємо всі їх права та привілеї". Ці права закріплено сеймовими універсалами 1618, 1620, 1623, 1633, 1635, 1647 рр.

17 березня 1659 року київська і чернігівська шляхти скерували інструкцію на варшавський сейм, у якій ішлося про призначення на посади скарбових писарів туземців: "аби шляхта руська (розумій українська. – Авт. І. Ф.) була осілою і не чужинецькою" [Арх. ЮЗР 1888, ч. II, т. II, с. 46, 51–52].

Отож це треба було дожитися після стількох смертей на Майдані та на Східному Фронті, обізваному полохливою абревіятурою АТО, аби масштабно завести в країну москаля та ще й в ослаблену державу інших варягів закликати, бо, мовляв, українець ради не дає: "Якби ви вчились так, як треба, То й мудрість була би своя…". Більшого приниження Шевченка у рік Його ювілею і повстання українського Духу годі уявити: "Розпинать, / А не любить ви вчились брата! / О роде суєтний, проклятий, / Коли ти видохнеш?". Нема більшої ознаки вторинности і провінціялізму, ніж взоруватися на чуже.

Ірина Фаріон
Категорія: Новини старосамбірщини | Переглядів: 314 | Додав: admin | Теги: історія, Фаріон, Націоналісти, Чиновники, свобода, мова, уряд, кму | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]