З самого ранку голова Старосамбірської РДА Мирон Пацай пообіцяв репортерам цікавий день у його районі. Можна сказати, сенсаційний. Ну, сенсація у нашому розумінні і розумінні Мирона Дмитровича можуть різнитися. Проте, ми опинилися у режимі абсолютної секретності: куди і чого їдемо, журналісти не знали.

Це уже при перших зупинках дізналися, про що мова. Мова про те, щоб перевірити роботу закладів медицини, культури, освіти.  Одне слово, хто і як ходить на роботу. Треба сказати, концепція облав полягає у тому, що люди в селах отримують загалом непогані зарплати, однак не відпрацьовують. До певної міри, Мирон Дмитрович має рацію. Мусимо віддати йому належне, бо інший у такій ситуації давно опустив би руки. Нагадаємо, голова РДА як свободівець написав заяву про добровільне складання повноважень, позаяк його політична сила не пройшла до парламенту. Відповідне розпорядження президента може з’явитися з дня на день. Але пан Пацай і собі спокою не дає, і іншим. Було дивне відчуття, що поки ми пильнуємо, як на роботу ходять інші, указ про Пацая Петро Порошенко може підписати…

У школах Мирон Дмитрович цікавився опаленням і вагою шкільних сумок. Він започаткував тему, яка може стати предметом всеукраїнських дискусій. Пан Пацай як батько сина-третьокласника перейнявся тим, що сумка, у якій Богданчик носить книжки, важить 8 кілограмів, сам же хлопчик - трохи більше двадцяти. Зважаючи на свій математичний розум, Мирону Дмитровичу нічого не вартувало провести співвідношення кілограмів і висновок: "Це так виглядає, ніби я щодня ношу на собі на роботу мішок з вівсом…" Загалом, чиновник у чомусь має рацію, бо діти справді перевантажені не тільки складною програмою, але й торбою з книжками. Коли врахувати, що не всі школярики їздять з батьками на їхніх авто, а дехто, особливо у селах, має валандатися по кілька кілометрів, то ми з дітей робимо носильників і гробимо їхнє здоров’я. В надрах райдержадміністрації вирішили вивчити цю проблему і вийти з ідеями до вищих структур. Однак уже у першій школі, в якій очільник району питав у вчителів, як виконується його доручення з приводу сумок, у відповідь побачили округлені очі. Ніхто нічого не знав… А насправді, треба було зважити 10 сумок і вивести середнє арифметичне.

Щоб не втомлювати вас розповідями, де ми були і що бачили, зазначимо, що заклади культури разом з бібліотеками були зачинені. Це нас уже потім наздоганяло повідомлення, начебто культпрацівники в районі на нараді. У нас з’явився жарт, мовляв, хотів голова адміністрації записатися у якусь з бібліотек, щоб читати не тільки Бюджетний кодекс, але ніде його не прийняли. У закладах медицини люди були всюди - десь увесь персонал, десь - санітарка, бо звітній день… Мирон Дмитрович ретельно знимкував на мобільний телефон графіки роботи, обіцяючи, що розбірки будуть згодом. Оглянули  і кілька об'єктів, які стосуються ліквідації наслідків травневого паводку. Тут Мирон Дмитрович більш-менш був задоволений… 

На сенсацію натрапили у одній зі шкіл району. Тепер, до слова, школи розпочинаються не з парадного входу, а з котельні. Так ось, представник котельні розповів, що палять торічним вугіллям, закупленим за державний кошт, хоча котельню обслуговує уже приватна структура. Крім того, опалювач будівлі розповів, що і дровами гріють школярів, а над деревиною працювали чоловіки з села, яким, зібравшись, заплатили за роботу по 20 гривень. Момент справді запах сенсацією, позаяк приватна структура палить вугіллям, закупленим торік за державний кошт. Уже ввечері, незважаючи на секретність нашої подорожі, до репортера зателефонував представник приватної структури і повідомив, що справді палять торічним вугіллям, бо годі було зі складу вивозити минулорічне, щоб завозити своє. Натомість доставили паливо у інший сільський храм науки, який не є на обслуговуванні приватної структури. Так би мовити, змінили одне на інше. Відділ освіти про це знав. Що стосується тих 20 гривень за порізку дров, то їх приватна структура відшкодує. Ми не судді у цій справі - нехай влада (на те вона і влада) сама розбирається, чи такий обмін вугілля є правильним.

Подорож районом, а облави з участю репортерів будуть продовжувати і надалі, бо ніхто й ніколи раніше не перевіряв, як бюджетники поводять себе на роботі. Ну, скажемо так, поки Мирон Пацай буде при посаді. Але нас здивувало інше. Уже тоді, коли в темноті поверталися додому, в нашій машині дзвеніли телефони, мовляв, скажіть, будь ласка, чи будете у нас, бо вже хочемо йти додому. Це означає, що поголос про грізних перевіряльників розлетівся скрізь - від Мшанця до Міженця, і ніхто не знав, у якому місці можемо з’явитися… Це загалом налаштовувало на думку про те, що графіки роботи можуть довільно мінятися - в залежності від бажань працівників бюджетних установ, які повинні чекати змін не зі столичних пагорбів, а з себе особисто, підкреслив пан Пацай.

Джерело: Роман ІВАНЧУК ВЗ САМБІР