Головна » Статті » Статті про Росохи (сучасність)

Чого хоче Затварницький, того хоче бог лісу

Цьому майже 90-річному українцеві, гідному Книги рекордів Гіннесса, сьогодні найдужче болять... дерева.

Відомий за царя Миколи II, а згодом - за радянської влади український лісівник, двічі академік Георгій Висоцький виплекав у степовому Причорномор'ї 50 гектарів лісу, і це в науковому світі вважалося дивом. Заслужений лісівник України Микола Затварницький за 28 років посадив і виростив на Рогатинщині 7,5 тисячі гектарів цінних порід дерев, здебільшого бука та дуба, і про нього мало хто знає навіть за межами району. Щоправда, місцева влада років зо два тому підготувала документ для присудження Миколі Івановичу премії імені Володимира Вернадського, одначе рух цих паперів застряг десь у тромбах покрученого чиновницького механізму.

Нагороди і глянцеве визнання, вважає колишній лісівник, - речі приємні тоді, коли душу літньої людини огортає умиротворений спокій. В його душі - невтамований біль: "Мене охоплює розпач від того, як безжально й дико в останні роки нищать ліси. Ніколи не думав, що доживу до такого. Навіть поляки, які до війни верховодили на нашій землі, поводилися в лісі бережливо, надзвичайно ретельно виконували лісівничі обов'язки згідно з адміністративними приписами і науковими вимогами. У нас тепер українці поводяться там, як варвари".

Вундеркінд із гірської глибинки

Аби збагнути мудрість і цінність настанов будь-якого порадника, треба подивитися, як він сам жив і поводився на цім світі. У книзі життя Миколи Затварницького усі сторінки відкриті для перегляду. Напевне, коли Господь Бог роздавав таланти черговій групі немовлят, народжених посеред літа 1914 року, напередодні Першої світової" війни, Миколі дісталося зі щедрої пригорщі. Однак про це він дізнається трохи згодом, коли піде до школи. У звичайній сільській родині, яка мешкала в гірському бойківському селі Росохи, що на Старосамбірщині, росло дев'ятеро дітей - цілісінький дитсадок. Жилося сутужно. Хоча батько був війтом, але посадового окладу не мав. А платню призначили лише перед Другою світовою війною (на той час Микола вже сам заробляв на хліб насущний). Змалечку довелося привчатися до виснажливої селянської праці. Його освіта, за намірами батьків, мала завершитися на початковому рівні, хоча хлопчик подавав надзвичайні надії. За церковнослов'янськими книжками, які були вдома, самотужки вивчився читати. Перший клас закінчив на "відмінно". Тоді попросив тата, щоб швидше купив нові книжки. Пас корову і за літо встиг вивчити їх напам'ять. У другому класі сидів лише один день. Склав екзамени і пішов у третій. Ситуація повторилася після закінчення початкової школи, коли з мамою приїхав у село Хирів, за 17 кілометрів від дому, вступати до семирічки. Суворі поляки-екзаменатори також змушені були визнати виняткові здібності малого бойка, і він "перестрибнув" через п'ятий клас у шостий, пообіцявши з найнятим учителем за літо вивчити німецьку мову, яку в рідному селі ніхто не знав. Слова свого дотримав. Мріяв про гімназію, але батьки не могли "потягнути" платне навчання. Микола на свій страх і ризик, підмовивши брата, пішки пішов у Самбір, розташований за 40 кілометрів, і таки домігся свого. З тих, хто вчився на "відмінно", у гімназії грошей не брали. Він так і вчився.

Радянський лісівник пізнавався за чаркою

Ази лісівничої науки Микола освоював у поляків. Вони, звісно, ставилися до корінного населення зі своєю традиційною шляхетською зверхністю і рідко коли вдавалися до послуг українців. Але тямущого хлопця, випускника гімназії, котрий робив математичні розрахунки мало не зі швидкістю майбутніх ЕОМ, допустили у своє коло для складання звітів. Робота в лісі була престижною і матеріально вигідною. Лісівник щомісяця отримував зарплатню в розмірі 360 злотих (тоді на них можна було купити три породисті корови). Миколі платили 120 злотих, частину з яких він віддавав на утримання своєї родини.

З часом виникла потреба у здобутті фахової освіти. Навчання у Болехівській трирічній лісівничій школі починав за поляків, а закінчував при німцях (диплом випускника Львівського лісотехнічного інституту одержав пізніше, наприкінці 50-х років). Коли радянська влада вдруге "визволила" Галичину, Микола Затварницький уже досконало володів теорією і практикою на рівні лісівника, тому відразу знадобився новій владі. Він з ентузіазмом узявся за роботу в Бібрському лісництві, що на Львівщині. Та "совітська" система добору й розстановки керівних кадрів на щойно "навернутих" до СРСР територіях у ті часи відзначалася винятковою оригінальністю. Як перед тим поляки, нові господарі теж зверхньо ставилися до місцевих людей. Начальником держлісгоспу, де працював Затварницький, призначили східняка, котрий мав фах... їздового. До керівної касти його наблизив начальник лісового управління, якого той возив бричкою. Новий шеф мало що тямив у лісівництві, зате досконало засвоїв манери свого старшого за рангом колеги. Він вимагав від Затварницького щоденного підношення пляшки горілки, негласно підштовхуючи таким чином до "лівої" реалізації ділової деревини, бо ціна казьонної півлітрівки прирівнювалася до вартості десяти кілограмів питльованого борошна. Нова соціалістична повинність видавалася Миколі Івановичу, котрий майже не вживав спиртного, безглуздою витівкою деградованого "зверхника, і він мовчки ігнорував "алкогольний додаток" до службових обов'язків. Шеф-їздовий за це звільнив його з посади. Може, то було й на краще. У серпні 1946 року Затварницький перебрався на Івано-Франківщину (тоді Станіславська область), де очолив Рогатинське лісництво.

Гегемонія граба - ознака занепаду

На відміну від попередніх доглянутих масивів, котрі перебували під охороною держави і де раніше працював Затварницький, на Рогатинщині він побачив зовсім іншу картину. Щоб зрозуміти, який непривабливий спадок йому дістався, потрібно зробити короткий екскурс в історію. До сімдесятих років XVIII століття рогатинські ліси належали королю, церкві та кільком впливовим магнатам, тобто мали стабільних господарів, котрі орієнтувалися на тривале ведення лісового господарства, а не на негайні прибутки. Після першого поділу Польщі ситуація принципово змінилася: цілісні лісові масиви почали часто переходити з одних приватних рук в інші і "розпадатися" на дрібніші володіння, в яких кожен господар при послабленому державному контролі переслідував лише свої особисті інтереси. До вересня 1939 року рогатинські ліси були розділені між 180 власниками-чужинцями. Дехто цілеспрямовано і довго "витискав" із насаджень максимум прибутків. Такі прадавні місцеві породи, як дуб і бук, почали зникати, поступаючись місцем малоцінному поросленому грабові.

З першим приходом "совітів" ліси перейшли у власність Держлісфонду України. Але це не допомогло - часи воєнного безладдя, коли всі робили, що хотіли, довершили невтішну справу. Незаперечним гегемоном у районі був граб ( його частка вже становила 66 відсотків), колись домінуючий бук з 21 відсотком тепер опинився на другій позиції, а дуб взагалі потрапив у неперспективну компанію інших порід, на які припадало лише 6 відсотків. До всіх бід додалося стихійне лихо: на початку 50-х років сніговали та буревії остаточно "наламали дров". Ситуація - гірше не придумаєш. Та в Миколи Івановича не опустилися руки. Через два десятиліття, станом на 1964 рік, бук (уже 52 відсотка від усіх насаджень) впевнено потіснив граб (16,2 відсотка), а масиви дуба звичайного та червоного сягнули вже 13 відсотків. Здогадуєтеся, які титанічні зусилля ховаються за наведеними цифрами?

Московський ревізор у Росії "такого не відал"

"То була дуже важка праця, але я її любив, - ясніє погляд пана Миколи. - Прийняв, так би мовити, голе лісництво і змушений був пішки ходити по всьому району, аж поки через два роки не купили коней. Роботи - непочатий край, а місцеві люди після війни з пересторогою ставилися до можливості працювати в лісі, який нерідко ставав полем бою між вояками УПА та радянськими спецзагонами. Нам, зрештою, вдалося сформувати 15 бригад, здебільшого жіночих, і щороку висаджувати по 300 гектарів лісу, дочиста вирубуючи засмічену територію. З 1952 року ми практикували лише свіжі зруби, що сприяло кращому приживленню і росту сіянців. Головні рубки проводили тільки зимою, і трактор їздив по волоку. На трелювання в рубках догляду його взагалі не допускали - використовували лише кінну упряж. Заготовлену продукцію складали винятково на дорогах або просіках. Старалися передусім відновити насадження бука, якому, аби досягти стиглості, треба рости 100 років. Ця порода має тонку, надзвичайно чутливу до механічних ушкоджень кору, тому вимагає до себе особливої уваги і старання. Бук відтворюється сам, а ми першими спробували вирощувати сіянці у шкілках і вже потім переносити їх на підготовлені ділянки. У такий спосіб цією породою засаджено 82,5 гектара. Між іншим, наш рогатинський бук, за оцінками авторитетних фахівців, нині вважається найкращим у Європі".

Очолюване Миколою Затварницьким лісництво упродовж 32 років також визнавали кращим серед аналогічних підрозділів Івано-Франківського лісокомбінату, двічі воно було другим і лише раз - третім. Коли в 1968 році об'єднання "Прикарпатліс" екзаменували прискіпливі московські ревізори із Союзліспрому, то навідалися і на Рогатинщину. Перевіряючий захотів оглянути урочище Корчунок, де взимку проводилася суцільна рубка, а навесні вже росли лісокультури дуба. Суворий ревізор на цій та суміжних ділянках побачив зразковий порядок і, як розповідають, не втримався під похвали: "Об'єхал всю Росію і єщо такого не відал".

Подивитися на дива, які робив рогатинський лісівник зі своїми однодумцями, приїжджали колеги мало не зі всієї України, а харківські та ленінградські вчені не полінувалися відійти від кафедр, аби на власні очі побачити в роботі винайдений Затварницьким "лісовий" плуг, який заміняв 42 "жіночі сили" із сапами та іншу малу механізацію.

Хто вимагав актів, той від актів і постраждав

Про порядність і людяність Миколи Івановича, особливо у важкі післявоєнні роки, пам'ятає чимало рогатинців. Це тепер скільки завгодно критикують жорстокий сталінський режим, а тоді за невиконання найменшої примхи присланого зі сходу районного керівника можна було зіпсувати собі кар'єру, а то й потрапити "в расход". Поставлена Москвою влада всіма способами ламала хребет західним українцям, які масово підтримували рух опору, очолюваний ОУН. Одним з елементів цієї стратегії був "паливний". "До 1953-го, - згадує мій співрозмовник, - людям просто не видавали наряди на заготівлю дров, то я сам допомагав їм ухилятися від цих формальностей, хоча влада, зокрема керівництво райвиконкому, настирливо вимагала актів про крадіжку хмизу та іншої некондиційної деревини. Я цього не робив, бо людину тоді легко б засудили на 8-10 років ув'язнення. Казав тим начальникам, щоб посилали в ліс співробітників міліції чи МДБ - хай вистежують. Але голова райвиконкому Решетило грюкав кулаком по столу і погрожував найсерйознішими покараннями. Тоді я вдався до іншої тактики: зібрав своїх лісівників і сказав, що люди шукають у лісі не матеріал для виготовлення меблів, а дрова, аби хоч трохи протопити свої холодні хати. Отже все, що невдале, вирубуйте і нехай вони беруть. Ми і людей розуміли, і ліс берегли, та ще й новий вирощували".

Однак начальству ті дрова не давали спокою. Треба було від настирливих керівників якось відкараскатися. І Микола Іванович вдався до ризикованого кроку. Оскільки завгоспи всіх районних організацій теж несанкціоновано брали дрова для своїх потреб, то лісівники склали на них протоколи, а Затварницький відвіз у Станіслав. За незаконну заготівлю лісу посадовців оштрафували. Затаївши образу, голова райвиконкому кілька разів намагався звільнити непокірного лісівника з роботи. Та "з'їсти" тямущого фахівця йому таки щось завадило. А ось із головами районної виконавчої влади стосунки й надалі часто не складалися.

Уперше побачивши Рогатин, щойно призначений лісівник здивувався, що в центрі цього старовинного міста немає ні парку, ні скверу. Загорівся ідеєю заповнити "пробіл". Але підгримки в районного керівництва не знайшов. Років чотири ходив до голови, як по свячену воду - безрезультатно. Запал почав згасати, та нового поштовху додав випадок. Якось розігралася буря і застала на "місці непосадженого парку" двох жінок із дитячими візками. Молоді мами ледь не лягали зверху, щоб захистити малюків від пилюки, яка літала. Був би парк, подумав Затварницький, стихія мала б менше простору. Знову зачастив до влади. Після чергових відвідин вийшов із кабінету голови і спересердя вимовив: "А най його шлях трафить". Саме в цей час мимо проходив перший секретар райкому партії Кононенко - дуже порядний, за словами пана Миколи, чоловік, і запитав, що сталося. Як не ухилявся лісівник від прямої відповіді, але мусив викласти причину свого роздратування. Перший пообіцяв допомогти, і невдовзі справді виділили під парк 5 гектарів землі біля районної лікарні. Рішення було прийнято в березні, а наступного місяця лісівники почали садити деревця, з-поміж яких - кілька екзотичних платанів та тюльпанове дерево. Парк росте й міцніє, хоча екзотику послідовники не вберегли.

Чого ж насправді хоче Затварницький?

Важко Миколі Івановичу давалися рогатинські ліси, котрі займають третину території району. - ціною трьох рубців на серці. Два інфаркти - до пенсії, один - після. Підліковувався і знову брався за роботу. На заслуженому відпочинку ще ціле десятиліття очолював районне товариство УТМР. Звірину й рибу беріг так само ретельно. Та в останні роки через хворобу в ліс не навідувався і думав, що там, як завжди, зразковий порядок. Наївно помилявся. Коли торік, у складі призначеної райрадою комісії побачив один із лісових кварталів, де проводилася рубка, то в нього від образи перехопило подих: "Я раніше радів, коли їхав у ліс. Яке це щастя: посадиш скажімо, модрину і бачиш, що вона за рік виростає на півтора метра. Бо ми ретельно готували грунт, вибирали породи, які найкраще ростимуть у тій чи іншій місцевості. А тепер гілля після прочистки порозкидане, пеньки стоять такі, що жодну механізацію не застосуєш для обробітку грунту, тому прошпортають землю сантиметрів на два, загорнуть деревце - і хай собі росте, як може. Те, що тепер називають санітарними рубками, - це робота з точністю до навпаки, адже рубають не гірші дерева, як того вимагає технологія, а кращі, залишаючи хворі немічні стовбури. Так господарювати не можна - нищиться ж ліс".

Пан Микола замовкає - і плаче. Дехто із сучасних лісових чиновників називає це сльозами старості, а його жорсткі оцінки їхньої господарської діяльності - причіпками, рекомендації - ідеалізованими побажаннями. Його опоненти вважають, що не доречно на основі одного побаченого лісового масиву робити узагальнені висновки. Хоча, стверджує давня китайська мудрість, один погляд може вартувати тисячі хитрощів. Погляд Затварницького - не меншої цінності. Крім того, він і до, і після тієї шокуючої поїздки спілкувався з молодшими колегами, котрі знають стан справ у сьогоднішньому лісі, як свої п'ять пальців. Вони теж не приховують, що багато хто із сучасних розпорядників лісу переважно дбає не про зеленого друга, а про "зелені" з портретами американських президентів. Зрештою, достатньо заглибитися у будь-який найближчий ліс, аби, за незначними винятками, побачити гнітючу картину занепаду.

Микола Іванович нікому з опонентів, причетних до лісового господарства, не бажає зла чи персональних покарань. Він хоче лише зупинити руйнівну тенденцію. Шукав підтримку у влади: надсилав свої ретельно обгрунтовані міркування у всі інстанції, аж до Президента України. У відповідь - короткі або трохи довші відписки. І вже зовсім як злий жарт - листівка з портретом бадьорого Леоніда Кучми, озаглавлена "Хто, коли і як може перевіряти підприємців". Напевне, хтось із Президентової челяді сприйняв лист Затварницького як одну з численних скарг господарської тематики і вирішив у такий спосіб просвітити діда на предмет нормативної бази сучасних українських контролюючих органів. Вийшло б дуже смішно, якби не було так сумно. Йому передовсім: "Нікому вони не потрібні, усі ці мої спостереження, переживання, поради. Довкола - глуха стіна. Якби знав, що її можна пробити головою, своєї б не пожалів".


Рогатин - Івано-Франківськ.
"Україна молода" 2003.08.05



Джерело: http://www.lesovod.org.ua/node/123
Категорія: Статті про Росохи (сучасність) | Додав: admin (01.02.2017) | Автор: Іван КРАЙНІЙ
Переглядів: 126 | Теги: ліс | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]