Головна » Статті » Історичні статті про Росохи

Історія села Росохи
Село РосохИ

Назва села походить від слова "росоха"(глибокий крутояр, бескид).

поштовий індекс 82072, Волошинівська сільська рада, Старосамбірський р-н., Львівської області, Україна.

 

 

Перша письмова згадка датована 1212 роком, загальна площа 315 га, кількість населення  301 чоловік. Діє початкова школа.

На околиці села на високому пагорбі під прикриттям кам'яного оборонного муру стоїть церква-фортеця Різдва Богородиці (ХV-ХVІ ст.) і дзвіниця (XIX ст.).Товщина церковних стін перевищує 1,5 м. На жаль, ґонтовий дах нещодавно замінили металевими листами.

"Унікальними зразками оборонного призначення є дві тотожні за конструктивним вирішенням — тридільні муровані з ґонтовим покриттям
церкви: Михайлівська (XIV ст.) у с. Чесники Рогатинського району Івано-Франківської області та Різдва Богородиці (XV ст.) у с. Росохи Старосамбірського району на Львівщині. Масивний низ у них зміцнений могутніми контрфорсами і завершений шатровими перекриттями, причому
середнє приміщення має два заломи та пірамідальні верхи. Вони вирізняються доцільною простотою, злагодженістю пропорцій, гармонійністю композиційної організації мас".

 

Храм Різдва Пресвятої Богородиці побудований в 1456 році - перебудований в 1896 році та реставрований у 1926 році, храмове свято 21 вересня.

 

 

Через село протікають річки Росошка і Лисівка, - притоки Стривяжа. За місцевими легендами історія села налічує не менше 800 років, хоча офіційна згадка про село датується 16 ст.

 


 

 

Історія села Росохи:

 

Серпнем 1566р. фіксується передача колоністам Георгію та Іоанну Скультетті земель і споруд вище поселення Стара Сможа. Можна сперечатись про етнічну належність цих колоністів, а також і кількість челяді, яка з ними прийшла, проте найпевнішим буде волоське походження з роду Драгів-Сасів. Річ в тім, що польський король масово залюднював спустілі і малоприбуткові землі тогочасної польської держави шляхом заманювання колоністів. Рід Драгів-Сасів походив з Мармарощини, - звідти,
найпевніше, і прийшли нові поселенці. Ще одною причиною даного висновку
може служити і приналежність села до поселень з Волоським правом. В церкві міститься гаківниця з якої мешканець села Терлецький вбив ватажка татарського загону, що увірвався в село. В 1708р. видано ординанс белзького воєводи і гетьмана Адама Сенявського про неприпустимість чинення прикростей і наруги над мешканцями і маєтностями сіл Терло, Лібухова і Росохи, виголошуючи таким чином протекцію над даною територією. Село мало найбільшу кількість шляхти в усьому сучасному Старосамбірському районі. За переписом 1880р. в селі проживало 790 мешканців: 6 римо-католиків, 762 греко-католики і 22 іудеї.

 
Преса про нас:

За високими горами, за дрімучими лісами, там, де хмари перечіпляються за
вершечки ялин, а асфальт вважається цивилізаційною супер-новинкою, лежить село Росохи на річці Росошці. Крихітне - останній перепис зафіксував в Росохах лише 149 жителів. Рельєфне як культурист під час 'сушки': навіть назва села - і та з географією пов'язана. Росохи - це глибокі крутояри, цього в околицях вдосталь. 

Трястися по бездоріжжю в розпашілому бусику від Самбора (або від Старого Самбора - від нього сюди 18 км і година їзди) сюди туристам безсумнівно варто: оборонна маленька церква Різдва Богородиці - дивне свято для краєзнавчого ока. Не лише Сутківці, Жабиня чи Шарівка мали такі от сакральні міні-фортеці: в Бескиди теж колись навідувались вороги. Росохи - це такі Чесники-2, якщо ви розумієте, про що я. 

В горах все по-іншому. Гуцульська ґражда - втілення принципу 'мій дім - моя фортеця'. Бескидська, бойківська оборонна церква - щось з тієї ж опери. Була колись - і зараз такаж насуплена, оборонно-набурмосена. Вже як вирішили від ворогів оборонятися, то нікого й близько не підпустимо, навіть храм роздивитись не дамо. Тому доводиться безпорадно бігати навколо церковного муру, час від часу смішно підстрибуючи з фотоапаратом над головою - надія зробити нормальний кадр помирає вже тоді, коли бусик на Самбір заведе мотор. 

'Нащо ж ви навіть церковний двір закриваєте?' - це я до місцевих жительок.

'Так аякже!' - а це вони до мене. 

І правда. Коли керосин і сірники продають у вільному доступі і без паспортів, піди вгадай, що в тих клятих туристів в кофрах від фотоапаратів. Приїдуть, попалять все, а селу потім розбиратися. Не годиться. Барикади - це краще. Все, що видно неозброєному драбиною туристу - велетенські контрфорси, що підпирають триверху, тридільну церквицю, дах з заломами - під бляхою (а ще кілька десятиліть тому тут був ґонт, церква ж датується то XV, то XVI ст.) і дуже скромну каркасну одноярусну дерев'яну дзвіницю з стінами, обшитими дошками (ХІХ ст.).
Мури з ламаного каменю, до речі, татарів не пам'ятають: з'явилися не раніше XVIII ст.

А що ви хочете? Он, поруч з закритою церквою є нова, теж Різдва Богородиці (теж закрита, але хоч без мурів) - радше капличка. Цікава, до речі, - по-своєму. Пишуть, з 1956 р. Для естетів є ще варіант: пішки на сусідню гору, звідти супер-вид на комплекс.

 

 

Категорія: Історичні статті про Росохи | Додав: admin (02.03.2011) | Автор: Яворський В.І.
Переглядів: 629 | Коментарі: 1 | Теги: церква села Росохи, історія села Росохи, Село росохи, преса про нас, с. Росохи, Росохи | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 1
1  
:)

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]