Головна » Статті » Історичні статті про Росохи

Закєрзонська "повстанська республіка". Допомога українського населення повстанцям.

Виконуючи обіцянку припинити розпочате в 1944 р. виселення українців, УПА посилила свою активність у Бещадах і Низькому Бескиді Закерзоння навесні 1945р. На той час упівці контролювали практично всю територію Перемишльщини - пов­ставала третя (після Кременецької на Волині з 1943 р. і Космацької у 1944-1945 рр. на території Гуцульщини) із черги Закєр­зонська "повстанська республіка", яка функціонувала в період активної діяльності УПА у  1944-1947 рр. у південно-східній частині Польщі. У всіх селах на території "Української Повстаньчої Республіки" зі столицею в Ямнах Долішній і Горішній діяли тільки упівські адміністрації - ніде не було жодної польської ло­кальної влади. Терен "Повстаньчої Республіки" у західному на­прямі протягнувся до Іскані, Явірника Руського і, захопивши Вір­чу, Добру, Страхотину - аж до Сянока і Одрехової. У північно-східному напрямі республіка сягала по Негрибки, Пікулич, Биківа, Циківа. У східному і південно-східному захопила Княжичі, Купятичі, Нижанковичі, Устріки Долішні, Смільницю, Росохи, Терло, Рудавку, Катину, Тиху, Лютовиська і далі на південь Пе  ремишльщини до Поляни, Затварниці, Дверника, Тісної та Смілм ника в Бещадах. Перебування упівців у шляхетському селі Росохи і змішаних — у Терлі та Лібухові, як і в інших селах Перемишлянщини, де стояли постої куреня УПА, очолюваного "Коником", вимагало розбиття на боївки. По всіх селах Закерзоння учасника­ми самооборони ставали місцеві хлопці, переважно представники малоземельної шляхти, селянства та місцевої інтелігенції, котрі уникали мобілізації" до Червоної армії. Їхні криївки розташовупа­лися довкола сіл у важкодоступних місцях лісових потоків. Нама­гаючись попри все залишитися на батьківській спадщині, учас­ники самооборони кожного села, окрім оборони власних родин, також доглядали за стадами худоби, вигнаної до лісу і потоків перед насильницькою колективізацією.

У Терлі, Росохах, Лібухові і Свинному нащадки давніх ли­царів з Волощини отримали спадкове право на володіння земля­ми і повинностями ще в часи князя Лева. Найдавнішою писемною згадкою про село Терло та родину Терлецьких уважається привілей короля Володислава II від 28 квітня 1415 р., який і Підтверджував священику Михайлові і його нащадкам спадкове Право, надане їм князем Левом. Нагадаємо, що цей шляхетний рід, здавен щитований гербами Сас, Клямри, Перестріл і власним, породив чимало відомих діячів і серед них "ревнивого і здібного у душпастирстві", безпосереднього учасника та натхненика цер­ковної унії в Бересті - владику Кирила Терлецького.

Греко-Католицька Церква, що постала в результаті Берес­тейської унії, розбила претензії Москви на утвердження протекторату над усіма православними в Речі Посполитій. Досвід у відстоюванні як прав "старожитної" релігії, так і своїх соціальних прав, інстиктивний пошук захисту в традиціях давньої держави і загартованість постійними небезпеками в умовах покордоння до­помагали представникам цієї незаможної шляхти у небезпечні для життя їхніх родин усі роки боротьби УПА з окупантами і згодом у важкі післявоєнні часи. Постійно наражаючись на смертельну небезпеку, сасівські родини з їхньою генетично вмотиво­ваною любов'ю до рідного краю у поєднанні з органічною потре­бою ведення власної господарки, свідомо виконували функції зв'язкових, постачали "хлопцям з лісу" одяг, харчі і навіть зброю, їхні сини боролися і гинули в боях з німецькою жандармерією і військами НКВС, марно сподіваючись на допомогу західноєвропейських держав і США у відкритті фронту зі сталінським режимом.

Життєві шляхи вихідців із осад дрібномаєтної сільської шлях­ти добре ілюструють складні переплетіння житейських доль пред­ставників геральдичних родів, часто спричинених жертовністю і від­даністю цих людей Україні у боротьбі за її незалежність і національ­ні інтереси. Серед захисників шляхетських осад Стрвяжського клю­ча у Верхнєдністровських Бескидах переважала молодь віком від 18 до 36 років із геральдичних родин Затварницьких, Камінських, Ка­нівських, Терлецьких, Трешнівських, Яворських тощо. Більшість із них вступила в кущ районового провідника "Коника" 1944 р., і тіль­ки деякі пройшли місцевий вишкіл, інші раніше відслужили в польській армії, переважно у полках підгалянських стрільців.

Погано озброєні загони УПА тривалий час продовжували розпачливо боротися з Червоною армією - бракувало і зброї, і продуктів. Попри допомогу українського населення краю для харчозабезпечення упівців усе-таки час від часу в когось господарів було забрано порося, бичка чи щось інше. Це буй сприятливий час для "бурхливої" діяльності різних мародерів, що викликало обурення виснажених війною селян і послаблення їхньої підтримки повстанців. У західноукраїнських селах з вересня 1945 р. починали працювати школи, у багатьох з яких учительські колективи поповнили або й замінили переважно молоді дівчата-вчителі зі східних областей України. Маючи лише освіти педучилищ або скороспечених курсів з підготовки педагогічних кадрів, вони, проте, всі були добре ідейно начиненими сталінськими догмами, комсомольцями-атеїстами і помічниками НКВС у "боротьбі з буржуазним націоналізмом".

У 1945 р. підрозділи УПА, які діяли в Закерзонні, сконцентрувалися в групі "Сян", очолюваній "Орестом" (Мирославом Онишкевичем), який у березні цього року і перейшов на Закерзоння. Тут йому одразу довелося вирішувати організаційні питанні щодо керівництва куренем "Месники" і 27-им тактичним відтинком "Бастіон". Як очільник Військового Округу "Сян" Мирослав Онишкевич уже після зустрічі з провідником ОУН на Закерзонні Ярославом Старухом -"Стягом" одночасно став виконувати дору­чення Головної Команди УПА щодо розвантаження Закерзоння, висилаючи відділи УПА на Захід і Схід. Сам "Стяг", незважаючи на важку хворобу легенів та щораз більший натиск радянських і польських військ, залишається на рідних землях до останнього.

 Нестача зброї, патронів, одягу, медикаментів, голод і холод, провокації підступного ворога, моральний злам окремих повстанців з бажанням легалізації, хвороби, епідемії, знущання над рідними, їх депортація до Сибіру, злами на жахливих тортурах під час до­питів зумовлювали важкі втрати в рядах УПА.

У тогочасних звітах УПА часто згадуються важкі бої з відді­лами НКВС на радянській стороні Прикарпаття. Тільки в Самбірській воєнній окрузі бої відбулися в селах Черхава, Блажів, Мо-настирець, Сприня, Лаврів, Волошинова, Росохи, Нанчівка, Стріл­ки, Тур'є, Топільниця, Ясениця, Волосянка Велика, Гвоздець, Смільник та на північ від Самбора - в Садковичах, Крукеничах, Биличах поблизу Мостиськ. Місто Рожнятів, осідок Сасів-Рожнятівських, прославилося в ті часи ще й тим, що тут і в поблизькому Перегінську в жовтні 1944 р. відділи УПА встановили українську владу, ліквідувавши на короткий час радянську.

 

 



Джерело: http://Становлення роду Драго-Сасів
Категорія: Історичні статті про Росохи | Додав: admin (29.03.2017) | Автор: В. Яворський
Переглядів: 126 | Коментарі: 1 | Теги: повстанська республіка, упа, Лібухова, ЗАКерзоння, Росохи, Терло | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 1
0
1  
:$

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]