Головна » 2017 » Червень » 20 » По́льсько-радя́нський о́бмін діля́нками терито́рій 1951 ро́ку
10:36
По́льсько-радя́нський о́бмін діля́нками терито́рій 1951 ро́ку

По́льсько-радя́нський о́бмін діля́нками терито́рій 1951 ро́ку — найбільший мирний обмін територіями в історії Польщі та одна з найбільших змін кордонів у післявоєнній історії Європи та Радянського Союзу. Згідно з угодою[1], складеною у Москві 15 лютого 1951 року, Народна Республіка Польща і Союз Радянських Соціалістичних Республік обмінялись ділянками державних територій площею по 480 км².

Предмет обміну

З ініціативою щодо обміну ділянками територій виступив Уряд Польської Народної Республіки[2].

Метою Польщі було отримання нафтопромислів Нижньо-Устрицького району, в обмін на які Радянський Союз отримував «зручне залізничне сполучення».[3]

Існує думка, що неофіційним ініціатором був Радянський Союз, який відігравав провідну роль у прийнятті більшості рішень урядів соціалістичних країн, який у результаті обміну отримував перспективний Львівсько-Волинський кам'яновугільний басейн[4].

Угода ґрунтувалась «на принципі взаємного обміну кілометр на кілометр»[3], в результаті якого Польща отримувала ділянку у Дрогобицькій області загальною площею 480 км², передаючи Радянському Союзу рівну за розміром ділянку у Люблінському воєводстві. Розташована на цих територіях нерухома власність передавалася безоплатно й у справному стані, а її вартість компенсації не підлягала. Кожна сторона могла вивозити своє рухоме майно, резервне і невстановлене обладнання. Надавалося право перенесення своїх прикордонних споруд і устаткування.

Населення, що проживало на переданих ділянках, мало би залишатися у межах своєї держави, яка самостійно вирішувала питання про його переселення.

Передача ділянок і відселення населення планувалося здійснити протягом 6 місяців після вступу умови в силу.

Для вирішення питань, пов'язаних з передачею майна, була створена змішана польсько-радянська комісія уповноважених у складі:

  • Старші уповноважені з прийому та передачі майна на обмінюваних ділянках:
    • Від СРСР — Тищенко М. І.
    • Від Польщі — Конопка В. А.
  • Уповноважені з прийому та передачі майна на ділянці, переданій СРСР Польщі:
    • Від СРСР — Теньковскій М. Г.
    • Від Польщі — Новак С. І.
  • Уповноважені з прийому та передачі майна на ділянці, переданій Польщею СРСР:
    • Від СРСР — Сірош І. Л.
    • Від Польщі — Поль Л. В.

Територія, що перейшла від СРСР до Польщі

 
Ділянка, що перейшла до Польщі

Передана Польщі ділянка здавна відносилась до етнічних земель бойків. Однією з умов обміну було виселення місцевого населення.

Депортації зазнали жителі міста Нижні Устрики (інакше Нижньо-Устріки) — адміністративного центру району, сіл Бандрів, Береги Долішні, Гошів, Гошівчик, Дашівка, Лобізва, Лодина, Мочари, Панищів, Поляна, Росохате, Рябе, Рівня, Середнє Мале, Скородне, Смільник, Соколе, Соколова Воля, Солина, Стерв'яжик (Стряжики), Телешниця-Ошварова (Ошарова) та Телешниця-Сянна (Сянна), Устянове, Хміль, Хревть, Чорна, Шевченкове (Лютовіска), Ясень і хуторів Буковина, Видрине, Воля, Дверничок, Жолобок, Задвір'я, Замлиння, Кадовбище, Кривка, Лази, Лівобрат, Нагірний, Райське, Росолин, Сикавець, Скіркове, Творильний, Устріки, Ялове Нижньо-Устрицького району та сіл Коростенко, Смільниця, Ліскувате і Стебник Хирівського району, сіл Міхньовець (Михновець), Ліп'є (Лип'є) і Бистре Стрілківського району.

Також були депортовані жителі сіл Журавин (інакше Журавка) Нижньо-Устрицького району та Нанове Хирівського, які потрапляли у прикордонну смугу.

Сім'ї колгоспників цих населених пунктів були відправлені у колгоспи Первомайського, Березівського, Цебриківського, Роздільнянського, Кривоозерського, Троїцького і Врадіївського районів Одеської області, Андріївського, Тельманівського, Краснолиманського, Волноваського, Будьонівського і Олександрівського районів Сталінської області, Нововоронцовського і Бериславського районів Херсонської області , Жовтневого, Варварівського, Снігурівського і Баштанського районів Миколаївської області.

Сім'ї робітників і службовців, які складали незначну частину населення, були переведені на інші підприємства, більшою частиною Дрогобицької області. Це були, здебільшого, працівники нафтовидобувних галузей, залізничники і службовці соціальної сфери.

З 48 тисяч гектарів території 20,5 тисяч становили орні землі, 15,5 — ліси, 9 — сади і 1,7 — пасовища.

У числі нерухомості Польщі були передані:

  • Нафтопромисел [5] з дебетом у 85 тонн нафти на добу;
  • Недіючий нафтоперегінний завод, на території якого працював деревообробний завод;
  • Дві електростанції (на 55 кВТ і 345 кВт);
  • Механічна майстерня (з кузнею, зварювальним та слюсарним цехами);
  • Лісопильний завод;
  • Контора зв'язку, телефонна станція та радіовузол у Нижніх Устриках;
  • 42 школи, 15 клубів, будинок культури, кінотеатр;
  • 5 лікарень;
  • 7667 адміністративних, господарських та житлових будівель;
  • Залізничні станції Устрики Дольні і Кросценко (у Коростенко) і 17 км залізниць широкої колії;
  • 76 км шосейних доріг.

Територія, що перейшла від Польщі до СРСР

 
Ділянка, що перейшла до СРСР
 
Пам'ятна дошка в ознаменування 50-річчя примусового виселення

СРСР отримав «ділянку території в Люблінському воєводстві в трикутнику між річками Буг, Солокія і Гучва, на південь від Грубешова і на схід від Томашова Любельського»[3][6]. На території ділянки знаходилися населені пункти

На територіях 4 ґмін (Кристинопіль, Белз, Хоробрів і Угнів), які повністю перейшли до СРСР і 3 гмін (Варяж, Довгобичів та Тарношин), які перейшли частково, мешкало 14 тисяч осіб. Населення цієї території було виселено углиб Польщі, а також на територію переданої Польщі ділянки Дрогобицької області.

З 48 тисяч гектарів території 33 тисячі становили орні землі, 9,5 тисяч — луки, 3,3 тис. — ліси і сади 21,2 га.

У числі нерухомості Радянському Союзу були передані:

  • Залізничні станції Угнів, Белз, Кристинопіль і Сокаль, навантажувальні пункти Корчів, Острів та Ульвовок і 65 км залізничного полотна;
  • Електромережу високої напруги протяжністю 44 км;
  • 10 діючих малих підприємств, в числі яких:
    • Спиртзавод в селі Лопаївка, продуктивністю 80 декалітрів спирту на добу;
    • Елеватор на залізничній станції Сокаль;
    • Два діючі цегельні заводи (в селі Перемислів і в держгоспі Жджаринки) продуктивністю до 1 млн штук цегли на рік кожен;
  • Поштове відділення в місті Белзі та дрібні комутатори в шести населених пунктах;
  • 78 км шосейних доріг з покриттям;
  • 18 шкільних будівель, 18 читалень і клуб у місті Белз;
  • Один лікарняний будинок і одна амбулаторія;
  • Більше 9195 житлових, адміністративних та господарських будівель, з яких 8215 залишених відселеним населенням.

Послідовність подій

15 лютого 1951 у Москві укладена «Угода між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Польською Народною Республікою від 15 лютого 1951 р. про обмін ділянками державних територій».

26 травня умова ратифікована Сеймом Польської Республіки, 28 травня — президентом Польщі Болеславом Берутом,31 травня — Верховною Радою СРСР.

5 червня у Варшаві відбувся обмін ратифікаційними грамотами.

Згідно зі ст. 3 умови утворена змішана комісія і розпочаті роботи з демаркації кордону.

23-25 червня на засіданні уповноважених Радянської та Польської сторін затверджені інструкції з передачі і прийому майна на обмінюваних між Союзом РСР і Польською Республікою ділянках державних територій.

9 липня розпочаті роботи з передачі і прийому майна на обмінюваних ділянках територій.

Роботи щодо відселення населення з переданої ділянки Дрогобицької області закінчені до 15 жовтня.

Роботи з підготовки до передачі нафтопромислу закінчені до 19 жовтня.

20 жовтня складені акти з передачі нерухомого майна, ділянки передані і акти підписані.

25 жовтня відведення прикордонних військ на новий кордон.

До 26 жовтня з колишньої радянської території було відселено 7167 сімей з 32066 чоловік: колгоспників 5995, робітників і службовців 1172.

У південні області направлено 5 810 колгоспних сімей, в яких працездатних 14 648 чоловік.

Робота комісії закінчена до 10 листопада 1951 року.

16 листопада відкрито залізничний пасажирський рух (після зміни ширини колії) ЛьвівРава-РуськаУгнівБелзКристинопільСокаль.

Автобусне сполучення Львів—Белз.

Відновлено міст через р. Солокія у м. Белз.

Закінчено будівництво половини мосту через р. Західний Буг біля м. Сокаль, встановлений проїзд.

Ведеться будівництво другої половини мосту.

Встановлено прямий телефонний і телеграфний зв'язок зі Львовом.

Встановлено тимчасовий радіовузол, діє радіомовлення.

Роботи виконані достроково.

17 листопада у Львові підписана заключна умова.

Місця переселення

Всього, з 41 села і міста Устрики-Долішні Дрогобицької області у 1951 32066 осіб були переселені до південних областей УРСР ‒ Донецької, Миколаївської, Одеської та Херсонської. Зокрема у 25 селах Донецької області було розселено 10037 бойків, у 20 селах Одеської ‒ 10283, у 5 селах Херсонської ‒ 5059, у 10 селах Миколаївської ‒ понад 6000.[8]

На територію Херсонської області у 1951 р. було депортовано 1113 родин (5059 осіб) з 7 сіл колишнього Нижньоустрицького району Дрогобицької області. Нащадки переселенців зараз проживають компактно у 5 селах області: Зміївка Бериславського району, Дудчани, Золота Балка, Михайлівка та Гаврилівка Нововоронцовського району. Більшість депортованих оселили у селах Зміївка (2482 особи) та Дудчани (1043), де вони вже невдовзі становили більшість населення.[9]

У Миколаївській області депортоване населення, загальною кількістю понад 6000 осіб, було розселене у 10 населених пунктах на північному-заході та південному-сході області. У смт. Криве Озеро було переселено жителів сіл Скородне та Лютовища Нижньо-Устріцького району Дрогобицької області, села Бистре й Лип'я розселили у сусідньому Врадіївському районі, у селах Новопавлівка та Іванівка. Крім того, частину переселенців було спрямовано у села Пересадівка, Калинівка, Михайло-Ларине, Воскресенське Жовтневого району. Найбільша кількість нащадків депортованого населення мешкає у Кривому Озері, де вони компактно проживають у одному з районів селища.[10][11]

У Донецьку область, у села Званівка, Роздолівка, Верхньокам'янське Артемівського району були переселені бойки з сіл Лісковате та Коросно Хирівського району Дробицької області. У Тельманівський район Донецької області було виселено мешканців села Чорна Нижньо-Устрицького району, зокрема у смт. Тельманове було переселено 514 осіб, у село Мічуріне ‒ 282, у село Староласпа ‒ 299. Загальна кількість переселених на Донеччину мешканців колишньої Дрогобицької області сягала понад 10 тис. осіб.[12][13]

До Одеської області у 1951 р. було переселено 10283 мешканців гірських районів Дрогобицької області, близько третини від загальної кількості. Зокрема у село Знам'янка Іванівського району Одеської області було переселено 1230 бойків з села Поляна Нижньо-Устрицького району. У Ширяївський район потрапили колишні мешканці Кривки й Хмеля. Переселенці компактно проживають також у селах Агафіївка Любашівського району, Маринове Березівського району, Бецилове та Єреміївка Роздільнянського району, смт. Цебрикове Великомихайлівського району, смт. Миколаївка Миколаївського району.

Джерело: uk.wikipedia.org

Категорія: Історія бойківського краю | Переглядів: 701 | Додав: admin | Теги: Ліп'є (Лип'є) і Бистре Стрілківсько, Коростенко, Смільниця, сіл Міхньовець (Михновець), Ліскувате і Стебник Хирівського рай | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]