| Головна » Статті » Історичні статті про Росохи |
Після звільнення від фашистських окупантів, селище тривалий час перебував у прифронтовій зоні. Йшли бої на Дністрі, і розгорталася Ясько-Кишинівська операція і ворожі літаки здійснювали вже не масові, а поодинокі, нальоти на Гросулове.
Почали повертатися в селище Гросуляне, які евакуювалися на схід, і почали відновлення зруйнованих містечкових колгоспів та підприємств. Згодом усім людом відбудували млин, задіяла інкубаторна станція, маслозавод. Ремонтували виробничі цехи винзаводу і промкомбінат. На третій день вже сформували райком і райвиконком, потім запрацювали інші установи та організації. Відкрив свої двері Будинок культури, восени - школи. Дала світло місцева електростанція, яка розташувалася у приміщенні водокачки навпаки торгових рядів. Висвітлили центральні вулиці. Через деякий час електростанцію побудували біля лазні, згодом вона діяла на території МТС. Місцева пекарня почала випікати хліб, в промкомбінат ожила кузня та столярна майстерня. Головою райвиконкому працював Мойсеєв. Повернувся з фронту Макшаков і став його заступником. Тоді й виникла у них думка перейменувати Гросулово. Порадилися з райкомом і отримали там підтримку. Так як командувачем 3-м Українським фронтом був Толбухін, частини його звільняли селище, документи підготували на нову назву - Толбухіна. Їх відправили до Верховної Ради до Києва. Довго, два роки, не було ніякої відповіді, а потім таки відповіли і запропонували назвати Великий Михайлівкою, аргументуючи це тим, що тут жив один з нащадків Гросул Михайло, який до революції навчався в Санкт-Петербурзі, був високоосвіченою і демократичним людиною. Михайло довго жив у Парижі в еміграції, тому що за свої погляди не влаштовував багато впливових осіб у столиці. Там, за кордоном, дружив з багатьма відомими більшовиками. Був багатий і щедрий. Хто з емігрантів звертався по допомогу, не відмовляв. Навіть наділяв землею зі своєї економії, якою керував управитель. Хоча більш правдоподібно, що Гросулово могло стати Великої Михайлівкою від назви частини селища Мала Михайлівка, яка була розташована на південь від містечка. Малу Михайлівки становили дві вулиці. У ній розташовувалася центральна садиба об'єднаного колгоспу ім. Кірова. Так у січні 1946 року село Гросулово отримало нову назву - Велика Михайлівка. А тут знову посуха, голод, правда, вже не такий, як у 1932 - 1933 рр.. Подолали і цю біду. Завирував базар, огороджений стовпами і дротом-шісткою. Був винний ряд, хлопчаки продавали воду з льодом. Згодом перевели до скверика навпроти стадіону, потім на вул. Фрунзе. Життя підказувала, що Великій Михайлівці потрібна своя машинно-тракторна станція, і в 1950 році вона створюються, починає допомагати колгоспам обробляти землю. У МТС з міста Одеси направляють інженерно-технічних працівників, яке організовують експлуатацію та ремонт техніки. З Одесою пов'язувало більше залізничне сполучення. Завжди їздили на станцію, возив критий вантажівка, а там - поїздом. Дорогу з твердим покриттям почали будувати в 1956 році. Коли проклали перші кілометри до села Новопетрівка, місцеві хлопчаки, які мали велосипеди, влаштували перегони на новому блискучому дорозі. Після війни в колгоспах Великої Михайлівки не вистачало робочих рук, і в 1950-1951 рр.. переїхало 104 сім'ї переселенців із Західної України, в основному з Львівської області. Переселення почався 25 лютого 1950 року. З прикордонній з Польщею смуги виселяли всі села. Дозволили розбирати свої будинки і всі вантажити в товарняки. Коли переселяли, влада гарантувала людям на новому місці будинку під ключ. Умовляли: залишайте все, тому що там вже чекає нове житло. І поїхали на південь жителі сіл Лопушниця, Росоха, Смільниця Хирівского району Дрогобицької, нині Львівської, області в наш район. Приїхали на ст. Веселий Кут якраз у день виборів, всіх примусили проголосувати на виборчій дільниці, що розміщувався на елеваторі. Потім завантажили свої пожитки і поїхали у Велику Михайлівку. Там всіх розселили по тимчасовим квартирах у місцевих жителів. Ніяких будинків ніхто для них не будував. Людей просто обдурили, тому що влада так на брехні і діяла всі роки в Союзі. Одне зробила місцева влада - нарізала землі під садиби по 0,5 га на пустирі, де в даний час вулиця Пушкіна. Секретарем райкому, був Чівель, завідувачем земельним відділом - Макшаков. Відразу всі пішли працювати в місцевий колгосп ім. Шевченка на міщанки. Контора колгоспу стояла біля дороги, в даний час там побудовані будинки. Приміщення не так давно знесли, коли садили чомусь там парк. І парку того немає. У тому приміщенні розташовувався і місцевий колгоспний клуб.
| |||
| Переглядів: 1135 | | | |||
| Всього коментарів: 0 | |