Як місце відпочинку міських жителів та рекреації наш край популяризувався ще від XIX ст. В одному з польських туристичних довідників 1939р. про Старяву, Терло, Росохи написано цей матеріал. Для перегляду відкрийте статтю.

Краяни у повсякденні дотримувалися звичаєвого права, що зосереджувало всі норми особистого й громадського життя. Судочинство починалося рано-вранці. Перед початком засідання головуючий суддя тричі повторював, що судитиме згідно з християнськими заповідями і закликав до присяги помічників. Тоді до кімнати заносили хрест, писар зачитував молитву, після чого уточнював, чи судді й свідки споживали їжу та питво. Коли так, то вони не мали права присягати. Далі всі присутні ставали на коліна, і кожен окремо присягав, високо піднявши два пальці (Цей символ поєднання двох пальців засвідчував дві сутності Ісуса Христа -Божественну та людську - і під страхом Божої кари зобов'язував говорити лише правду). Суд мав закінчитися до заходу сонця.

Адміністративно-територіальна приналежність с. Росохи історія:

Велике князівство Руське (993—1240)

Руське королівство (1253—1387)

Польське королівство (1387—1569)

Річ Посполита (1569—1772)

Австрійська імперія (1772—1867)

Західноукраїнська народна республіка (1918—1921)

та інші.

Виконуючи обіцянку припинити розпочате в 1944 р. виселення українців, УПА посилила свою активність у Бещадах і Низькому Бескиді Закерзоння навесні 1945р. На той час упівці контролювали практично всю територію Перемишльщини - пов­ставала третя (після Кременецької на Волині з 1943 р. і Космацької у 1944-1945 рр. на території Гуцульщини) із черги Закєр­зонська "повстанська республіка", яка функціонувала в період активної діяльності УПА у  1944-1947 рр. у південно-східній частині Польщі. У всіх селах на території "Української Повстаньчої Республіки" зі столицею в Ямнах Долішній і Горішній діяли тільки упівські адміністрації - ніде не було жодної польської локальної влади.

Терен "Повстаньчої Республіки" у західному на­прямі протягнувся до Іскані, Явірника Руського і, захопивши Вір­чу, Добру, Страхотину - аж до Сянока і Одрехової. У північно-східному напрямі республіка сягала по Негрибки, Пікулич, Биківа, Циківа. У східному і південно-східному захопила Княжичі, Купятичі, Нижанковичі, Устріки Долішні, Смільницю, Росохи, Терло, Рудавку, Катину, Тиху, Лютовиська і далі на південь Пе  ремишльщини до Поляни, Затварниці, Дверника, Тісної та Смілм ника в Бещадах. Перебування упівців у шляхетському селі Росохи і змішаних — у Терлі та Лібухові, як і в інших селах Перемишлянщини, де стояли постої куреня УПА, очолюваного "Коником", вимагало розбиття на боївки.

Отець Горечко Михайло

1944-1950рр. – парох с. Росохи, Старосамбірський деканат.

Заарештований НКВД в Росохах і засланий до Сибіру. Помер 14 січня 1953 року. Похоронений у Корейському Мисі (4 км від Іннокентьєвки) Троїцького р-ну Хабаровського краю.

Затварницький Іван,  син Степана і Катерини (1916-19.I.1946). Вступив у кущ "Коника" у 1944 році. Вбитий засідкою пограничників при облаві "мітли" на границі між селами Росохи і Волошиново.

Повстанці і родичі похоронили його на цвинтарі села Росохи.

Довідку склав Зенон Шандрович 6 вересня 1998 року.

Записано від Розалії Терлецької, с. Росохи і

Михайла Яворського, м. Ужгород.

Якщо в будь-який час, у будь-якому місці України зупинити на вулиці будь-кого і поставити перед ним нескладне запитання, - якої національності люди, що мають прізвища з суфіксами -енко, -ський, -ов/-ев, - можете не сумніватись: відповідь буде без варіантів: -енко - українець, -ський - поляк, -ов/-ев - росіянин. Отже, перед нами -
стереотип мислення. Виникнення його, очевидно, пов'язане з тим фактом, що у деяких слов'янських народів певні словотвірні типи прізвищ складають абсолютну більшість. Так, у росіян чи болгар таким типом є прізвища з суфіксом -ов/-ев, у сербохорватів -ич, -ови, у поляків -ський, -цький. Українські прізвища на -енко вважаються найтиповішими
для українців, але не тому, ще становлять найбільшу групу, а тому, що майже не зустрічаються в інших слов'янських народів. Однак поряд з типом прізвищ на -енко в українців, за підрахунками вчених, прізвища на -ський, -цький, -зький разом з прізвищами на -ук, -чук, займаючи третє місце, входять до чільної трійки найпоширеніших прізвищ у сучасному українському антропоніміконі.

Герб Сас I

27 червня 1431 р. Владислав Ягайло, польський король, надав шляхетному Ванчі Волоху та його синам Ходку, Іванку і Занку село Турку в Самбірському повіті . Від синів Занка походять Яворські і Турецькі. Зокрема четверо синів Василя Занковича осіли в Яворі, а єдиний син Федора Занковича Дмитро () – у Турці. Ільницькі натомість були нащадками або Ходка, або Іванка Ванчовичів. Перша згадка про Ільницьких припадає на 1491 р. , коли Миклаш і Ігнатко з Ільника провадили судову справу з Влодиком зі Стебника.

Сас (Драґ) — шляхетський герб, до якого належала більша частина руської (української) шляхти в Галичині (Червоній Руси).

Герб Сас виступає в кількох відмінах, найважливіші з яких є такі:

Сас I: В блакитному полі — золотий півмісяць, обернений ріжками вгору, над ним, між двома золотими зірками — срібна стріла, скерована гострим кінцем угору. У нашоломнику — 7 павиних пер, простромлених срібною стрілою ліворуч.

Після війни в колгоспах Великої Михайлівки не вистачало робочих рук, і в 1950-1951 рр.. переїхало 104 сім'ї переселенців із Західної України, в основному з Львівської області. Переселення почався 25 лютого 1950 року. З прикордонній з Польщею смуги виселяли всі села. Дозволили розбирати свої будинки і всі вантажити в товарняки. Коли переселяли, влада гарантувала людям на новому місці будинку під ключ. Умовляли: залишайте все, тому що там вже чекає нове житло. І поїхали на південь жителі сіл Лопушниця, Росоха, Смільниця Хирівского району Дрогобицької, нині Львівської, області в наш район.

Село РосохИ

Назва села походить від слова "росоха"(глибокий крутояр, бескид).

поштовий індекс 82072, Волошинівська сільська рада, Старосамбірський р-н., Львівської області, Україна.

Перша письмова згадка датована 1212 роком, загальна площа 315 га, кількість населення  301 чоловік. Діє початкова школа.

На околиці села на високому пагорбі під прикриттям кам'яного оборонного муру стоїть церква-фортеця Різдва Богородиці (ХV-ХVІ ст.) і дзвіниця (XIX ст.).Товщина церковних стін перевищує 1,5 м.