Терлецький Михайло Миколайович – автор низки популярних історичних книг про походження і становлення родової спільноти Драго-Сасів; пов’язаний родовим корінням із давнім гніздовим шляхетським осередком – селом Росохи (давній присілок с. Терла). Ставши одним із ініціаторів відновлення Українського шляхетського товариства. Народився М. Терлецький в родині Терлецьких і Затварницьких (тато – Микола Терлецький з «Бундзаків», мама – Ганна Затварницька) гербу Сас 29 жовтня 1941 р., хрещений в церкві c. Росохи Старо-самбірського району Львівської області. Результатом внутрішньої потреби пізнання і багатолітньої праці стало створення і видання ним більше десяти окремих літературних творів на тему гербового роду САС. ПОВНИЙ ТЕКСТ ТУТ

Як місце відпочинку міських жителів та рекреації наш край популяризувався ще від XIX ст. В одному з польських туристичних довідників 1939р. про Старяву, Терло, Росохи написано цей матеріал. Для перегляду відкрийте статтю.

Краяни у повсякденні дотримувалися звичаєвого права, що зосереджувало всі норми особистого й громадського життя. Судочинство починалося рано-вранці. Перед початком засідання головуючий суддя тричі повторював, що судитиме згідно з християнськими заповідями і закликав до присяги помічників. Тоді до кімнати заносили хрест, писар зачитував молитву, після чого уточнював, чи судді й свідки споживали їжу та питво. Коли так, то вони не мали права присягати. Далі всі присутні ставали на коліна, і кожен окремо присягав, високо піднявши два пальці (Цей символ поєднання двох пальців засвідчував дві сутності Ісуса Христа -Божественну та людську - і під страхом Божої кари зобов'язував говорити лише правду). Суд мав закінчитися до заходу сонця.

У січні 1980 року, сім'я Половчаків з села Волошиново, Старосамбірського району, Львівської області, прибули в США на ПМЖ. Сім'я складалася з батька Михайла, матері Анни і трьох дітей - Наталі, Володі і Михайлика. Незабаром у батька сімейства виявилася серйозна хвороба ніг, яка могла закінчитися ампутацією. Радянські дипломати, дізнавшись про це, раділи - їм випала нагода зробити в рік проведення Олімпіади в Москві, якої США оголосили бойкот, ідеальну історію про могутність радянського ладу. Родині пообіцяли безкоштовні операції, хорошу квартиру, роботу і зарплату. Батьки вирішили повернутися в СРСР буквально через півроку після від'їзду.

Адміністративно-територіальна приналежність с. Росохи історія:

Велике князівство Руське (993—1240)

Руське королівство (1253—1387)

Польське королівство (1387—1569)

Річ Посполита (1569—1772)

Австрійська імперія (1772—1867)

Західноукраїнська народна республіка (1918—1921)

та інші.

Камінський Михайло,  син Осипа і Марії (нар. 1923). Вступив в УПА в 1944 році. Пройшов місцевий вишкіл. У 1945 році став учасником рейдуючої сотні на Закерзоння. Там легалізувався і залишився жити. Дальша доля не відома.

Довідку склав Зенон Шандрович в березні 1999 року.

Записано від Розалії Горак, с. Терло.

Людина з глибоким розумінням планети та відчуттями на рівні географів-першовідкривачів початку ХХ ст. Геолог, чиє ім’я вже вписане в історію підкорення океанів.

Навесні 2017 року Павло Резвий отримав від Львівської міської ради відзнаку “Золотий Герб Львова”. Він був удостоєний такої нагороди за визначний 2004 рік, коли на одномісному веслярському човні “Marion Lviv” розпочав свою 61-денну подорож та переплив Атлантичний океан. На той час нашому герою було 65 років. Вже наступного року, в листопаді 2005-го, Павло Резвий вирішив знову податися у “глибокі води”: на одномісному човні “Україна” він перетнув Індійський океан. Таким чином, колишній геолог став не тільки найстаршим гребцем, який коли-небудь кидав виклик океану, а й таким, хто перепливав його найшвидше.

Виконуючи обіцянку припинити розпочате в 1944 р. виселення українців, УПА посилила свою активність у Бещадах і Низькому Бескиді Закерзоння навесні 1945р. На той час упівці контролювали практично всю територію Перемишльщини - пов­ставала третя (після Кременецької на Волині з 1943 р. і Космацької у 1944-1945 рр. на території Гуцульщини) із черги Закєр­зонська "повстанська республіка", яка функціонувала в період активної діяльності УПА у  1944-1947 рр. у південно-східній частині Польщі. У всіх селах на території "Української Повстаньчої Республіки" зі столицею в Ямнах Долішній і Горішній діяли тільки упівські адміністрації - ніде не було жодної польської локальної влади.

Терен "Повстаньчої Республіки" у західному на­прямі протягнувся до Іскані, Явірника Руського і, захопивши Вір­чу, Добру, Страхотину - аж до Сянока і Одрехової. У північно-східному напрямі республіка сягала по Негрибки, Пікулич, Биківа, Циківа. У східному і південно-східному захопила Княжичі, Купятичі, Нижанковичі, Устріки Долішні, Смільницю, Росохи, Терло, Рудавку, Катину, Тиху, Лютовиська і далі на південь Пе  ремишльщини до Поляни, Затварниці, Дверника, Тісної та Смілм ника в Бещадах. Перебування упівців у шляхетському селі Росохи і змішаних — у Терлі та Лібухові, як і в інших селах Перемишлянщини, де стояли постої куреня УПА, очолюваного "Коником", вимагало розбиття на боївки.

13 травня 1945 р. о 6 годині вечора на дорозі між селами Біличі і Стрільбичі Старосамбірського району Дрогобицької області загін бандерівців із засідки розстріляв валку з шести підвод агітаторів райкому партії, які в неділю виїжджали у згадані села для організації державної позики.

Повстанці карали партійно-радянських активістів, насамперед, за жорстоке ставлення до селян
під час організації колгоспів. У с. Волошиново Старосамбірського району Дрогобицької області, коли шість озброєних активістів із районної адміністрації погрозами, шантажем, побиттям примушували селян підписати заяви про вступ до колгоспу, підрозділ УПА раптово прийшов на допомогу. Під час бою двох організаторів колгоспу було вбито.

Цьому майже 90-річному українцеві, гідному Книги рекордів Гіннесса, сьогодні найдужче болять... дерева.

Відомий за царя Миколи II, а згодом - за радянської влади український лісівник, двічі академік Георгій Висоцький виплекав у степовому Причорномор'ї 50 гектарів лісу, і це в науковому світі вважалося дивом. Заслужений лісівник України Микола Затварницький за 28 років посадив і виростив на Рогатинщині 7,5 тисячі гектарів цінних порід дерев, здебільшого бука та дуба, і про нього мало хто знає навіть за межами району. Щоправда, місцева влада років зо два тому підготувала документ для присудження Миколі Івановичу премії імені Володимира Вернадського, одначе рух цих паперів застряг десь у тромбах покрученого чиновницького механізму.